Знання як Всесвіт: спроба структурування

Знання Всесвіту неосяжні. Якщо уявити всю сукупність людського пізнання у вигляді космосу, то відома нам його частина виглядатиме як зоряне небо — величезна, але все ж лише мала частка того, що існує насправді. Людство протягом своєї еволюції здобувало ці знання і зберігало їх у особливих контейнерах — словах. Саме слово є одиницею збереження та передачі смислу, капсулою досвіду, що переживає покоління.

Ці знання створювались хаотично — залежно від нагальних обставин, практичних потреб, людського ентузіазму, наукового прогресу та простого прагнення гідно жити. Саме тому структурувати їх надзвичайно важко: вони не мають єдиного автора, єдиного плану, єдиної логіки виникнення.

Проте існує підхід, що дозволяє впорядкувати цей хаос. Він полягає у розподілі всіх слів за ступенем абстракції.

На одному полюсі цього спектру знаходяться слова найвищого рівня абстракції — такі як буття, Всесвіт, свідомість, нескінченність. Дати їм вичерпне визначення практично неможливо: ці поняття настільки грандіозні, що будь-яке формулювання лише окреслює їх межі, але не вміщає повністю.

На протилежному полюсі — слова максимально конкретні: назви кольорів, тактильних відчуттів, смаків. Наприклад, зелений або червоний. Парадокс полягає в тому, що ці поняття також не піддаються словесному опису — але з протилежної причини: вони надто безпосередні, надто чуттєві. Як пояснити зелений колір людині, яка ніколи його не бачила? Жодне слово тут не допоможе — лише прямий досвід.

Таким чином, обидва полюси — граничне абстрактне і граничне конкретне — виявляються однаково невимовними. Мова найкраще працює в просторі між ними.

Спираючись саме на цю ідею, слова були розподілені на 10 категорій абстракції, що утворюють чітку ієрархічну структуру. На вершині — 1 категорія: «Філософські поняття», слова, що охоплюють найзагальніші закономірності існування. В основі — 10 категорія: «Максимально конкретні поняття», слова, прив'язані до безпосереднього чуттєвого досвіду.

Така класифікація — це не лише інструмент систематизації мови. Це спроба накласти на безмежний океан людського знання координатну сітку, яка допомагає орієнтуватися: розуміти, на якому рівні абстракції ведеться розмова, де знаходиться та чи інша ідея у загальній картині світу, і як різні поняття співвідносяться між собою.